Килимом стануть джерельнії води,
З Господом в сердці босая іду.
Моєй тобі недостатньо є вроди
Я ж без кохання твого пропаду.

Коса розплетена і я нагая
Юність свою умиваю сльозой.
Чим же, коханий, скажи не такая.
Чом земле плаче зі мною росой.

Небо зірвалось і впало на землю.
Причарувала чужбини краса.
Мене струнку і гіллястую вербу,
необережно зорала коса.

Страя діва із сивим волоссям,
але в очах полихає весна.
Висохла шкіра неначе колосся
В сердці ще й досі луна: "не вона".