Сеньйорита акация, добрый Вам вечер,
я забыл, что ни разу не вспомнил о Вас!
Сожалею, но осень ложится на плечи,
и моя жизнь, как Ваша, меняет окрас.

Стали трепетней чувства и прошлые сласти,
страсти те же, но тяжко преемлет их новь... 
Сеньйорита, зачем же колючее счастье
называется ласковым словом "любовь"?

Мне казалось, душа до конца отболела,
подгорев на ошибок несчадном огне,
закалясь, срубцевались и сердце, и тело,
а сегодня, сдаётся, зачем оно мне?

Я и в сырость, и в зной не оставил дороги,
шёл, когда разводились мосты впереди,
и, преемлев исход, повторял: "Слава Богу!",
наконец я в итоге сумел всё пройти.

Вот и снова мы встретились, добрый Вам вечер!
Сеньорита, ну что ж, помолчим в тишине?
Осень... Тихим огнём осыпаются плечи, 
и моя жизнь, как Ваша, в осеннем огне...

ОРИГИНАЛ:

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов...
Сеньйорито, колюче щастя,
Хто воно за таке - любов?
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу, й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху й вологу
Відходились усі мости,
І сказав я - ну, слава Богу,
І, нарешті, перехрестивсь...
Коли ж - здрастуйте, добрий вечір...
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито, вогонь по плечі -
Осінь, ви і осінній я...